Офіційний сайт:www.zakarpattja.uz.ua
Досягнення
Дійсні чемпіони 1 ліги - сезону 2008/09.
Срібні призери (2 раза) серед команд 1 ліги - 2000/01 і 2006/07.
Чемпіони національного чемпіонату України серед команд 1 ліги - 2003/04.
Срібні (1972) і бронзові (1986) призери УРСР серед команд 2 ліги.
Переможці групового турніру 2 ліги - 1998/99
Дворазові чемпіони УРСР серед команд 3 групи - 1946 и 1950 років.
Володарі Кубка УРСР - 1950 року.
Четвертьфіналісти Кубка СРСР - 1946 рік.
Історична довідка
Від ужгородського «Спартака» до ФК «Закарпаття»
У 1946 році відновлюється чемпіонат УРСР серед команд колективів фізкультури (КФК). Дебютує в ньому й ужгородський "Спартак”, який був заснований 16 січня 1946 року. Треба зауважити, що новостворений «Спартак» немає нічого спільного з першим чемпіоном Закарпаття — командою "Спартак—УРСО» (Ужгородське робітниче спортивне общество (товариство).
Золоті нагороди в складі ужгородського «Спартака», пам’ятного 1946 року вибороли: воротарі — О. Бокотей, М. Кречко, захисники — Й. Бiловарi, Г. Лавер, В. Радик, півзахисники — Р. Бунчек, Й. Раковцi, I. Фабiян, А. Задор, М. Михалина, Д. Калинич, А. Товт, форварди — Р. Айхерт, В. Гайлик, К. Олаг, В. Юхвiд, Г. Тесар, М. Гедi, Д. Товт, Ю. Фiялко. Старший
тренер — Берталон Вейг. Капітан команди — Дезидерій Товт.
9 травня З6 футбольних колективів, поділених на чотири зони: Західну, Східну, Центральну та Південну розпочали боротьбу за звання чемпіона УРСР серед КФК. Цей турнір тривав майже три місяці — до 7 липня. Змагання серед КФК водночас стали й зональним турніром першості колишнього Союзу, де розігрувалися путівки до третьої групи. Ужгородцi виступали в Захiднiй зоні, де крім них грали ще три команди під назвою «Спартак»: (Львів, Чернiвцi та Дрогобич), дві — «Локомотив» (Тернопіль i Рівне) та «Динамо» (Луцьк). Ужгородцi під керівництвом головного тренера, відомого ужгородського фахівця Бертолона Вейга, який, до речі, пізніше, в 1954 році, перший із закарпатців закінчив курси тренерів у Москві, були поза конкуренцією, обігравши по черзі всіх суперників як вдома, так i на їхньому полі, при одному нічийному рахунку (2:2) у Львові. Цікавий той факт, що наші земляки три поєдинки завершили з великими результатами. Скажімо, у ворота рівненчан забили 16 «сухих» м’ячів, чернiвчанам — 13, а тернопiльчанам вдалося забити лише гол-престижу — 10:1. Фiнальний турнiр переможцiв зональних змагань пройшов 17—21 липня на київському стадiонi «Динамо». I тут пiдопiчнi Берталона Вейга довели, що з ужгородським «Спартаком» слід рахуватися. Закарпатцi впевнено переграли своїх суперників i вперше вибороли звання чемпiона України 1946 року. Вони разом із командою ОБО Київ, яка зайняла друге місце, вибороли право виступати в міжзональному турнірі (Південна підгрупа) третьої групи першості колишнього Союзу. Отже, на цьому сезон для ужгородцiв не завершився. За право виходу до третьої групи першості колишнього СРСР було проведено додатковий мiжзональний турнiр мiж командами-переможцями бiлоруської, закавказької, середньоазiатської зон i двома кращими колективами України. Ужгородський «Спартак», обігравши всіх своїх суперників i один матч завершивши підписанням мирної угоди, займає перше місце й виборює єдину путівку до другої групи першості колишнього Союзу. Крім того, що ужгородцi стали чемпіонами, вони здобувають право і виступати в розiграшi Кубка СРСР, який з 6 по 20 жовтня відбувся в Москві. Спартаківці, не дивлячись на іменитих суперників, теж цей престижний турнір провели нарівні. До слова, в 1/16 фіналу ужгородці з рахунком 4:3 переграли команду майстрів класу «А» (пізніше дістала назву «вища ліга» чемпіонату СРСР — Авт.) — ленінградських динамівців, котрі цього ж року зайняли почесне п’яте місце в підсумковій турнірній таблиці. Голи в закарпатців забили Дезидерій Товт, Іван Фабіян, Рудольф Айхерт і Адальберт Задор. Другим суперником на шляху закарпатців була вже на той час грізна команда — «Спартак» Москва, яким підопічні Берталона Вейга поступилися з великим рахунком 0:5. Але поступилися не рядовій команді, а самим володарям цього престижного трофею. До речі, московські одноклубники того пам’ятного року стали втретє володарем Кубка СРСР. За москвичів виступали такі гранди радянського футболу, як ЗМС СРСР Василь Соколов, Георгій Глазков, Микола Дементьєв, Сергій Сальников, Костянтин Малінін, Олег Тімаков, Костянтин Рязанцев та інші. З того часу про футбольну дружину з провінційного містечка на Заході УРСР почали ходити легенди. До того ж, забігаючи наперед, ужгородці за цю поразку двічі взяли реванш від москвичів, котрі напередодні нового футбольного турніру проводили свій навчально-тренувальний збір на Закарпатті. У першому матчі, котрий відбувся 13 квітня 1947 року, ужгородці виграли у своїх кривдників 3:2, а рівно через тиждень — вдруге (1:0). Звіт про цей матч читаємо в інформації, яка так і називалася «Ужгородці перемагають вдруге» (газета «Закарпатська правда» за 22 квітня 1947 р.): «Завершувався перший тайм, який був насичений гострою боротьбою за м’яч, цікавими комбінаціями, винахідливістю форвардів та захисників. На останній хвилині голкіпер господарів Олександр Бокотей, який, до речі, грав особливо добре, взяв сильний м’яч від нападаючого москвичів Рєзцова. Потрібно сказати, що футболісти з білокамінної на цей раз були здивовані стійкістю та витривалістю ужгородців. У перерві матчу можна було почути, як головний тренер столичного «Спартака» Микола Дементьєв зауважив своїм товаришам: «Сильна команда. Має все, щоб бути в першій групі». Це було сказано влучно. Отже, «Спартак», а це особливо приємно, зумів уже в дебюті виправдати довір’я шанувальників, здобути визнання спеціалістів, залишити свій вагомий слід не тільки в історії закарпатського, але й українського футболу. І хоча в майбутньому не всі ми завжди будемо задоволені лідером закарпатського футболу, однак із усією відповідальністю можемо констатувати, що на українському футбольному небосхилі з’явилася ще одна самобутня й цікава команда, в якій свої перші кроки робили багато визначних майстрів шкіряного м’яча. У пам’ятному 1946 році успіх ужгородських спартаківців підтримала й юнацька збірна області, яка теж стала чемпіоном України. Наступного 1947 року уболівальники Закарпаття з нетерпінням чекали дебюту ужгородського «Спартака» серед команд майстрів другої групи, де було 13 колективів. Її «кістяк» в основному залишився «чемпіонським», однак кілька провідних гравців поміняли спартакiвськi футболки на iншi. М. Михалина i К. Олаг перейшли до ужгородського «Динамо», а Г. Тесар, Р. Бунчек, В. Юхвiд та А. Задор теж подалися в iншi футбольні колективи. А натомість у «Спартаку» з’явилися гравці, котрі у майбутньому всі стануть відомими — Е. Юст, З. Дьєрфi-мол., В. Гажо та Ф. Касонi. У зв’язку з тим, що першість колишнього СРСР розпочалася в середині травня, навесні у нашому краї було зіграно кілька цікавих товариських поєдинків. Саме у цей час на Закарпатті на тренувальному зборі перебували футболісти московського «Спартака» — володар Кубка СРСР 1946 року. Москвичі облюбували собі один із пансіонатів неподалік селища Чинадійово. Керівництво столичної команди вирішило провести 10 товариських матчів із різними командами Закарпаття. Окремі рахунки контрольних зустрічей знаходимо і в обласній газеті «Закарпатська правда»: «Спартак» (Москва) — «Спартак» (Ужгород) — 1:2 та 0:1; — "Більшовик” (Мукачево) — 2:0; — збірна Хуста — 3:0; — збірна Мукачева — 4:0. Таким чином, як бачимо, тільки ужгородці склали москвичам гідну конкуренцію. У 1948 році спартаківці Ужгорода зіграли нарівні й фінішували третіми у своїй підгрупі. Кращими бомбардирами стали досвідчений Д. Товт та молодий М. Коман із Виноградова. У 1949 році відразу 7 гравців основи було запрошено до київського "Динамо”: В. Гажо, З. Дьєрфі, З. Сенгетовський, М. Коман, Д. Товт, І. Фабіян, Е. Юст. Новостворена молода команда не змогла конкурувати з іншими командами і знову — пониження у класі. 1950 рік увійшов в історію команди, як один із найбільш вдалих. Крім того, що ужгородці стали чемпіонами УРСР серед КФК, вони вибороли Кубок України. Тренував ужгородських спартаківців колишній гравець цієї команди Василь Радик.
1:3 
?:? 
| by 
