Травма - дуже неприємна річ для спортсмена, адже вона не дозволяє займатись улюбленою справою. Львів'янин Гальчук зараз травмований, але оптимістично дивиться в майбутнє. Про свій кар'єрний шлях, у якому вів пройшов знамениту «школу» Кварцяного, «СПОРТИВЦІ» розповів Любомир ГАЛЬЧУК.

- Як починався футбольний шлях Гальчука?

- Починалося все в Надвір­ній. Я був самоук, ніхто в фут­бол грати не вчив, а потім грав за місцеву команду на область. Далі заявилися на аматорську лігу, ще, пам'ятаю, .грали тут з львівським «Динамо». Мій тре­нер сказав, що я цей рівень переріс і запропонував поїхати в луцьку «Волинь», яку він рані­ше тренував. Поїхав... Там як­раз футболістів не розпускали, бо казали, що з Івано-Франків-щини повинен приїхати футбо­ліст. Я приїхав, і наступного дня була двостороння гра, а в мене тоді був травмований гоміл-костоп, і я намотував кола. Аж тут приїхав Кварцяний і каже: «Ну що, спробуєш?». Я собі ду­маю, що коли вже сюди при­їхав, то мушу себе показати. Тим більше, що він мене випустив на позицію лівого півзахисника. Так вийшло, що забив ще й гол. Після Цього Віталій Кварцяний сказав, щоб я відразу підпису­вав контракт, бо нам на збори треба було їхати. Я й підписав. Коли зателефонував додому, там всі за мене раділи. Приєм­но!

- Як збори в Кварцяного?

- Там такі навантаження, що думав не' витримаю жодного дня. Ще отримав на додачу серйозну травму і тоді вже ви­був надовго. Коли наші грали, а я сидів на стадіоні, то аж пла­кав, так Хотів грати футбол. Вдома відновлювався в Надвір­ній. Кварцяний зателефонував мені, а лікарям сказав: «Робіть все, що хочете, але він мусить грати». Я тоді всю ніч не спав, адже грати треба було проти «Шахтаря». Цих людей у теле­візорі бачив, а тут вже проти них грати буду. Коли перед грою розминалися, то я сам не роз­минався, а тільки дивився, як розминаються Зубов, Попов... Але вийшли, зіграли - 2:0 ви­грали. Потім знову отримав травму.  Як тільки в мене по­чинається ігровий підйом, від­разу отримую пошкодження.
Коли відновився після цієї травми, то хотів знову пограти у Волині, але в команди вже появились нові завдання - Ку­бок УЄФА, вони займали тоді п'яту позицію. Почали брати в команду сербів. Віталій Квар­цяний нам казав, що ми буде­мо завжди на перспективі, а команді потрібно виконувати завдання, чого ми зробити не в змозі.

-   Потім він сказав, що сер­би - це безвольні люди і так далі...

-   Там вибачився він. Все на емоціях.

-   Як в нього тренування проходили?

-   Це було щось. За ідеєю, тре­нування повинно тривати 1 го­дину 10-15 хвилин. А тут навіть таке було, що по дві години. Тренувались навіть до тих пір, що аж м'яча не було видно. І ми грали. Щоб далі грати фут­бол на високому рівні, то треба тільки в Кварцяного починати. Він таке загартування дає, але не всі це витримують. Багато молодих, які психологічно не можуть винести цього.

-   Романенко з «Карпат» ка­зав, що після Кварцяного й в цирку не смішно, ти після «Волині» відвідував цирк?

-   Він кричить-кричить, а потім анекдот якийсь розповість, всі посміємось і розійдемось. Та­кий в нього стиль, по-своєму правильний. Дійсно допомагає те, що він дуже вимогливий. Навіть страшно вимогливий. Тільки один раз чи два за весь час, що я там був, він когось похвалив. А так - ніколи. Він говорив, що коли похвалить, то футболіст буде себе ставити великим гравцем.

-  До тебе не було пре­тензій в нього?

-   Звичайно, що були. Але він старався молодих підтримува­ти і у всьому їм допомагати. Більше його гнів падав на легі­онерів, адже він завжди казав, що легіонер повинен бути біль­ше, ніж на голову, сильніший за українського футболіста.

-   Потім ти в «Газовик-Ска-лу» подався. Як це сталось?

-   Я був на тренуванні з дуб-лем, а перша команда трену­валась в залі. Тут мені термі­ново зателефонували і сказали негайно з'явитись до першої команди. Я приїхав і ще раз тренувався з першою коман­дою. Бачив, що тренери сидять на трибунах незнайомі. Після тренування Бандура і Заремба підійшли. Кварцяний сказав, що я дубль переріс, і запитав, чи не хочу зіграти в команді пер­шої ліги. Я перебрався в Стрий і підписав контракт з правом викупу. Багатьох знав хлопців, які там грали. Коли оренда за­кінчилась, Бандура запитав, чи я хочу повернутись в Луцьк, чи залишитись тут, я вирішив за­лишитись. Рік команда погра­ла, закінчила на 5-му місці, а потім появились фінансові про­блеми, нам прикрили фінансу­вання.

-   Але ж ви перегравали своїх опонентів і в таких умо­вах.

-   Ми збирались, щоб підтри­мувати форму і бути у всіх на виду, щоб за нами хтось спо­стерігав з інших клубів. Так і вийшло, що ми зіграли на ку­бок з «Іллічівцем», і після тієї гри в нас ще була гра із «Зо­рею», яка була тоді лідером -ми перемогли. Після цієї гри мені ввечері телефонує Банду­ра і каже, що я їду в Маріуполь з Андрієм Ільчишиним. Ми прой­шли з Маріуполем збори, а по­тім нам сказали, що нас хочуть тут бачити як гравців, і ми удвох підписали річний контракт. На зборах грали в основі, а от по­тім не склалось. Можливо, нам не довіряли... Цей рік ми до­грали, виступаючи за дубль, і коли контракт закінчився, я при­їхав до Львова і дуже довго шукав собі іншу команду. Із «За­карпаття» і з «Кримтеплиці» телефонували, але я вирішив, що залишусь у Львові. Так і досі тут.

-   Коли дізнався, що Кіндзерський стає власником ФК «Львів»?

-   Я постійно стежив за коман­дою, аж тут бачу, що команда та ж, а назва помінялась. Я ще
тоді Юрія Івановича добре не знав, аж доки не підписав кон­тракт. Він сам тоді мене навіть не виділяв, адже нових було багато.

- Юрчишин. Що можешсказати про цього тренера?

-   Чесно кажучи, я не розумію, чому він пішов з команди. Як казав Сергій Іванович, велика заслуга належить саме йому за її створення. Він нас вивів у вищу лігу. Тренер хороший і людина теж. Жоден матч не сидів, а завжди стоячи пережи­вав за команду.

-   З приходом Ковальця що змінилось?