7 березня 2009. Львів. Стадіон «Сокіл». Глядачів 100. +1С.
Арбітр – Є. Арановський (Київ). Асистенти арбітра – В. Кравченко, А. Філевич (Львів). Резервний арбітр – А. Грисьо (Львів). Делегат ФФУ – В. Наскалов (Мукачево).

ФК «Львів»: Мусієнко (Висоцький 46), Віталій Макар, Жук, Василь Білий, Мостовий, Гончарук (Мавров 46), Даньків, Яворський (к) (Химович 46), Грицай, Чепурненко (Сікорський 46), Дністрян (Тимишин 74).
Запасний: Васильцов.
Тренер – Михайло Токар.

«Металіст»: Сидоренко, Стеценко, Литв’як, Селін (к), Яхно (Кобзистий 88), І. Войтенко, Барилко (Чайка 72), Лозовий, Загинайлов (Михальченко 72), Поступаленко (Габісконія, 46), Цвік.
Запасні: Леонідов, Вірт.
Тренер – Сергій Ралюченко.
Попередження: Химович 83 - Барілко 33, Цвік 59, Чайка 82.
Голи: Грицай 47 - Селін 35.

Титанічними зусиллями групи горстки працівників стадіону вдалося приготувати «поляну» до гри, а радше до змагання молодих гравців із сніговим катаклізмом. Та попри усе вона, гра, повинна сподобатися і тренерам, а також нехай і не чисельній, але вимогливій, глядацькій аудиторії.
«Металіст», можливо й виглядав більш переконливо (завдяки яскравій жовтій формі), але й підопічні Михайла Токаря діяли на високих швидкостях і створювали реальні гольові моменти. Однак першими відзначились все ж гості. В одному боротьбистському епізоді, арбітр угледів порушення правил і призначив карного, якого реалізував капітан «Металіста» Селін. Удар виявився з розряду тих, що воротарями не беруться. Хоча за цей час львівський страж Олександр Мусієнко неодноразово доводив свою перевагу у класі над нападниками харків’ян. Особливо пам’ятний момент, коли Сашко «виловив» з-під поперечини м’яча після удару Барилка.
Могли, а навіть повинні були, забивати й львівські футболісти. Особливо старався Віталій Дністрян, але ударам молодого форварда бракувало фарту. Бо, завжди в останній момент, хтось із суперників встигав зупинити, або вибити м’яча із, здавалось, порожніх воріт.
Львів пропустив у першому таймі, але після перерви швидко відновив рівновагу. І знову ж зусиллям того ж молодого Дністряна і юного Грицая. Хороший виявився удар. Арбітр зустрічі у протокол записав м’яч на рахунок Віталія-молодшого, тобто Грицая.
Надалі також вирували ігрові пристрасті, але надто впевнено і надійно діяли воротарі. Тому львівський уболівальник голів більше не побачив (м’яч львів’ян за допомогою руки до уваги не беремо). Тож, у підсумку заслужена бойова нічия. А за завзятість усім учасникам матчу – аплодисменти!